Іноді спілкуюся зі студентами на тему процесу дипломування та його результатів. Здивований аргументацією на користь того, що цей процес треба спускати на гальмах. Наприклад, можна почути таке: «Навіщо напружуватися, якщо інші копіпастять і отримують хороші оцінки?» або «Та все одно цей диплом ніхто читати не буде». Або навіть крамолу «10 хвилин ганьби — і ти інженер». Давайте розглянемо ці аргументи по порядку.

Навіщо напружуватися

Для «молодого спеціаліста» (термін із тристороннього договору про працевлаштування, який укладається між «молодим спеціалістом», вишем і роботодавцем) зовсім скоро після захисту стане приємною несподіванкою, що, щоб знайти роботу, треба буде взяти й напружитися. Сидячи вдома на дивані, робота сама не знайдеться. Ознайомившись із вакансіями на ринку праці, «молодий спеціаліст» знову зіткнеться з тим, що треба напружитися, щоб відповідати базовим вимогам роботодавця, інакше виглядатиме ідіотом на співбесіді. Тобто треба прочитати книжки, ну або хоча б Вікіпедію. «Чим відрізняється абстрактний клас від інтерфейсу?» — спитав роботодавець. «Валить, сука!» — подумав претендент.

А ще дуже часто у вакансіях висувають вимоги до досвіду роботи. У «молодого спеціаліста» в голові просто не вкладається: «Як так, я ж пʼять років не напружувався, звідки в мене досвід роботи? Та й звідки він візьметься зараз, якщо я не хочу напружуватися?». На думку «молодого спеціаліста», досвід роботи в нього має зʼявитися з повітря, сам собою, без напруження.

Але найбільшим розчаруванням «молодого спеціаліста» стане те, що навіть після працевлаштування стажером або молодшим спеціалістом його муки не закінчаться. Вимкніть світло, накрийтеся ковдрою і сядьте ближче до монітора — зараз розкрию найстрашнішу таємницю: на роботі теж треба напружуватися. Там усе по-дорослому: акціонери (ті, хто вклав у справу гроші) уповноважили директора привести бізнес до успіху (читай «заробити багато грошей»), а ті своєю чергою визначають кадрову політику: брати треба найкращих, контролювати, вимагати з них результат. Кому потрібні безграмотні, які не дають жодного результату і не напружуються, щоб його отримати? Який тут успіх бізнесу з такими співробітниками?

Диплом ніхто читати не буде

А сам дипломник готовий дати його комусь прочитати?

Як мінімум, свій диплом «молодий спеціаліст» має прочитати сам: «Ну а чи не херню я тут написав»? Або перевірити його на предмет орфографічних помилок.

Далі диплом треба дати прочитати своєму безпосередньому керівникові. Може, хтось не знає, але це прямий обовʼязок наукового керівника — прочитати роботу, дати відгук і поставити під цим дипломом свій підпис. Науковий керівник за це отримує зарплату.

Ще диплом треба дати прочитати людині, яка писатиме на нього рецензію. Ця людина теж отримує за це зарплату.

Можна провести цікавий експеримент: дати почитати диплом другові і заради здорового інтересу попросити натомість почитати свій. Тут, як лакмусовим папірцем, можна буде визначити тупого мудака. Тупий мудак, віджартовуючись, під різними приводами відмовиться показати свою роботу. Виявляється, під стогонами «диплом ніхто читати не буде» тупий мудак насправді сцикливо ховає нікчемний результат своєї підготовки. Адекватна ж людина дасть свою роботу і любʼязно вкаже на зауваження до роботи друга.

Звісно ж, не варто очікувати, що за 15 хвилин, відведених на захист, члени ДЕК встигнуть вникнути в суть диплома або хоча б його прочитати. Але, повірте, у них є кілька інших надійних методів визначити рівень підготовки «молодого спеціаліста».

10 хвилин ганьби — і ти інженер

Почнімо з того, що з таким ставленням до дипломування після десяти хвилин ганьби виходить хуй з гори, але ніяк не інженер. Пластиковий диплом — це не чарівна паличка, і він помахом не перетворює млявий чоловічий статевий орган на інженера.

А тепер найголовніше. Справді, саму пояснювальну записку, може, ніхто читати не буде, і вона вам більше ніколи в житті не знадобиться. Єдине, що молодий спеціаліст зможе забрати з універу, — це інженерний метод розвʼязання поставлених задач. Задачі можна розвʼязувати по-різному. Можна абияк, а можна методично. Простежте за словниками етимологію слова «інженер» — воно походить від латинських слів «геній», «винахідник». Так от про інженерний метод: 

  1. Чи була поставлена задача дослідження?

  2. Чи була проаналізована література з предмета, чи враховано досвід попередніх досліджень?

  3. Чи розроблено математичну модель?

  4. Чи були проведені чисельні експерименти?

  5. Чи розроблено тести для моделі? Яка якість тесту?

  6. Чи достовірними вийшли результати?

  7. Які висновки були зроблені?

Та й узагалі багато різних питань. По диплому одразу видно, чи ставив собі дипломник ці питання.

Як там у гуманітаріїв — не знаю, не бачив.