За десять років карʼєри викладача у виші помітив таку деталь. Коли у студента з предметом уже повна катастрофа, коли вже сесія і вчитися як слід пізно, то за студента приходять просити. Приходять дядьки, тітки, татовий друг або мамина подруга (ги-ги ;), а одного разу прийшов навіть дідусь. «Служив із батьком цього телепня, його тато — світовий мужик, не виганяти ж його сина?»
А де сам батько? Де мати? Чому найближчим людям відверто начхати на долю сина чи доньки? Якщо батькові й матері байдуже, то чому тоді мають метушитися інші?
Чому б раз на тиждень не спитати, як справи в сина, попросити розповісти, що там у виші відбувається, почитати разом конспекти?
— Якщо батькам байдуже, то я нічим не можу допомогти.
А, ну і це, для тих, у кого цей кошмар давно позаду: це справедливо в усіх напрямках. Подзвоніть мамі й татові, заїдьте до них увечері на вечерю.