У нашому університеті зараз обговорюється дуальна освіта. За дуальної освіти частину знань студент отримує в університеті, а частину — на підприємстві. Наприклад, у Німеччині вже 40 років діє схема, де 50% знань студент отримує на підприємстві, а 50% — в універі. Не маючи контракту з роботодавцем, не можна вступити до вишу. Підприємство платить студентові невелику, але зарплату.

У Німеччині семестр ділять на блоки по два тижні: один блок студент працює, а інший навчається. Так зручніше, бо підприємство може бути в одному місті, а універ — в іншому.

Наприкінці семестру збирається комісія: викладач із вишу, співробітник підприємства, і вони оцінюють якість знань студента. Іншими словами, роблять екзамен. Зазначається, що вимоги на підприємствах зазвичай вищі, ніж в універі, тому й знання студента набагато якісніші.

Таким чином німці вирішили одразу кілька проблем:

— розрив теоретичної науки і практичної;
— 90% бакалаврів працевлаштовані й добре працюють на своїх підприємствах;
— у студентів є гроші на життя.

Дуальна форма освіти не нова. Про таку саму схему пише Генрі Форд у своїй біографічній книжці. Він організував школу для 700 хлопців, які один тиждень навчалися в класі, а три тижні — працювали в цеху.

У Харкові дуже багато студентів працює паралельно з навчанням в університеті. Проблеми в нас ті самі, що й у німців та у Форда: розрив між університетом і реальним життям, питання працевлаштування й заробітку.

У мене в організації студенти працюють із 2006 року. Як можна було б поступово почати легалізовувати цю ситуацію?

  1. Університет публікує навчальні плани й вимоги до якості знань із дисциплін.
  2. Підприємство і студент обирають, які дисципліни вони могли б закрити. Наприклад: програмування, бази даних, ООП, структури даних і алгоритми, інтернет-технології дуже легко можуть бути вивчені на підприємстві під час розробки мобільного застосунку або вебсайту.
  3. Керівник підприємства надсилає лист на імʼя ректора вишу.
  4. Виш автоматично оформлює вільне відвідування для студента за обраними дисциплінами.
  5. Студент на підприємстві кладе робочу програму й вимоги з дисциплін на стіл поруч і щодня за ними працює.
  6. Наприкінці семестру збирається комісія: викладач, представник підприємства, які оцінюють якість знань студента.

Хочу підкреслити, що це не якась форма «взаємозаліку», мовляв, якщо ти працюєш програмістом, то я закрию тобі програмування. Студент усе одно має скласти екзамен, бо вимоги до знань у всіх мають бути однакові. Наприклад, до мене на екзамен приходили студенти з 1,5 року досвіду роботи, які не знали юніт-тестування, а юніт-тестування — обовʼязкова тема в моєму курсі.

Почати можна хоча б з однієї дисципліни в семестрі.

Німці це зробили за 40 років. Може, нам вдасться це зробити хоча б за 20. Дивись, і 50/50 вийде.