Сьогодні на проспекті Леніна став жертвою... що? ви не знаєте, де це? Тоді так: сьогодні на проспекті Науки став жертвою цікавого виду маркетингу. Так зрозуміліше? Добре. Назустріч мені йшов молодий чоловік, який спитав:
— Ви знаєте, як пройти в «Рост» на Клочківській?
Звісно, я знаю, як туди пройти, тому я одразу почав показувати:
— Вам треба перейти вулицю, потім спуститися...
Але молодий чоловік мене перебив:
— Чудово, якщо ви знаєте, де це, тоді приходьте до нас у магазин, у нас зараз розпродаж парфумів!
Тут я зрозумів, що це черговий впарювач гівна.
— Ось, візьміть пробники! Ось, візьміть ще два вашим друзям і подругам!
— Так, дякую...
Але це було ще не все:
— Пробники по 10 грн...
Тобто це була навіть не рекламна кампанія, а одразу сейлз-пітч на вулиці, і навіть товар уже в мене в руках. Бракує тільки останнього кроку цього протоколу: щоб я віддав продавцю 30 грн. Звісно, я в труні бачив його сморід із посудин, тому поквапився повернути товар. Але тут він застосував третій прийом: він не став брати товар назад. Ніякова ситуація затягнулася секунд на десять, лише коли я рухом руки дав зрозуміти, що кину товар на землю, він забрав товар, розвернувся і пішов шукати нову жертву.
Як так вийшло, що якийсь прищавий хер з вулиці довів мене до останнього кроку продажу — передачі грошей? Відповідь у тому, що зазвичай ми не помічаємо й ігноруємо впарювачів гівна, які тицяють його нам одразу. У нас просто фільтр на такі сценарії. А цей молодий чоловік вчинив розумніше: він поставив мені запитання, щоб вивести мене з режиму автопілота і змусити замислитися, звернути на нього увагу.
Зрозуміло, що він сам дебіл і лузер, раз на вулиці впарює гівно, але навчив його хтось грамотний.