Ось найперша програма, яку я написав у своєму житті:
10 PRINT "Vova"
Друга програма вже питала, як мене звати, потім питала рік народження, а тоді виводила на екран:
Privet, Vova! Tebe 8 let.
Обидві ці програми я передрукував із дитячого підручника.
Коли принцип став зрозумілим — що на компʼютері можна написати все що завгодно, — то третя програма вже була не з книжки. Вона була з голови. Відтоді в голову постійно приходять різні ідеї застосунків. Деякі ідеї помирали в голові, деякі помирали в спеціальному блокнотику, а деякі ідеї тягнуть своє жалюгідне існування у вигляді застосунків, опублікованих в Апсторі.
Я не знаю жодного програміста, який не розумів би безмежності своїх можливостей і якому не приходили б у голову якісь ідеї застосунків. Деякі навіть знаходять час і терпіння написати застосунок і викласти його в Апстор.
Але чому тоді ми не бачимо навколо десятки тисяч успішних програмістів, які побудували на цьому бізнес? Тому що програміст ≠ бізнесмен. Одну з відмінностей можна проілюструвати таким діалогом:
— Вово, дивись, я зробив класний застосунок.
— М, круто, так, корисний. Але ось тут незручно зроблено, треба ось так і так.
— Та ні, ти не зрозумів! Це ж фіча! Так і має бути!
— Ну не знаю, я не з першого разу зрозумів, як воно працює, і я постійно мучуся, коли не туди потрапляю на екрані...
— Так і треба, там же в методі делегата UITableViewDelegate при ненульовому значенні аргументу...
— Ей, яка різниця, які там параметри? Усе одно ж незручно користуватися...
— ТА ПІШОВ ТИ НАХРІН МУДАК ТИ ВЗАГАЛІ НІЧОГО НЕ РОЗУМІЄШ У ПРОГРАМУВАННІ!!!1
Похизуватися знаннями програмування для програмістів — це як мажорам похвалитися новим дорогим телефоном або дорогим шмоттям із бутика. Тобто я хотів сказати, що це єдина можливість чимось вирізнитися, приховати свій комплекс неповноцінності.
Ось коли програмісти засунуть своє его поглибше і почнуть уважно слухати своїх користувачів, тоді й настане для них підприємницьке щастя.