У 1999 році я познайомився з дівчиною на морі. У нас завʼязалася дружба, але тривала вона недовго, буквально кілька днів: її сімʼя їхала з курорту набагато раніше за мою. Жила вона в іншому місті, і оскільки ні інтернету, ні смс тоді ще не винайшли (я маю на увазі в Україні не винайшли), то залишався єдиний варіант спілкування — паперова пошта.
У мене, до речі, дуже добрі стосунки зі звичайною поштою, мені тоді зовсім неважко було раз на тиждень писати їй листи або іншим друзям. Я навіть одного друга навчив грати на гітарі паперовою поштою. Ну а листівки я досі надсилаю з кожного міста, яке відвідую.
І ми почали з нею листуватися. Через кілька місяців у нас сталося непорозуміння, я перестав відповідати на її листи. На цьому роман за листуванням і припинився.
Фаст-форвард у 2010 рік. Мобільні телефони, у декого по два, інтернет, HDTV, гривня по вісім, Янукович щойно став президентом. Я обзавівся соцмережами й шукав однокласників, одногрупників та інших знайомих. Згадав я і про те старе листування. Знайти дівчину за імʼям і прізвищем не склало труднощів. Я просидів усю ніч і перечитав усі листи з того далекого 99 року. І я написав їй відповідь на ті листи без відповіді через 11 років.
Звісно, жодної дружби вже не вийшло. Людина в 15 і людина в 26 — це дві різні людини. Але справу було зроблено: листування отримало логічне завершення.
Але краще відповідати вчасно.