Я згадую ті дні, коли ми з другом дитинства в середині девʼяностих писали компʼютерну гру-бродилку для компʼютера ZX Spectrum.
Середовище розробки — це зошит і ручка. Левели малювали на папері, спрайти спочатку малювали в зошиті в клітинку, а потім у вигляді бітових масок вводили в компʼютер. На Спектрумі не було жодної операційної системи, при ввімкненні компʼютер одразу входив у режим інтерпретації команд мови Бейсик, де можна було порядково вводити програму.
Першим розчаруванням було те, що оперативної памʼяті на Спектрумі досить мало: усього 48 КБ. А якщо ще відняти відеопамʼять (близько 6 КБ), системні змінні (близько 2 КБ) і знакогенератор (близько 1 КБ), то залишається й того менше ніж 40 КБ. Програма зберігалася в памʼяті у вигляді певного байт-коду, мається на увазі, що одна команда кодувалася одним або двома байтами. Чітко памʼятаю, як я сидів і вбивав рівні, після чергового рядка коду в мене злетів знакогенератор: обсяг програми досяг такого рівня, що байт-код почав затирати знакогенератор. Тоді ми зрозуміли, що нічого серйозного на Бейсику не напишемо. Ми знали, що існує мова асемблера мікропроцесора Z80, але зовсім не мали уявлення, як це працює. Нагадаю, що це середина 90-х, ніякого інтернету з Вікіпедією ще не було. Тобто інтернету ні в кого не було, а взагалі він, звісно, десь був. А Вікіпедії точно не було ніде.
І от ми з другом дізналися, що є спеціальна книжка Як написати гру на асемблері для ZX Spectrum. Грошей тоді ні в кого не було, і мій друг попросив у мами грошей, щоб купити футболку, а ми таємно поїхали й купили на ці гроші книжку з програмування. Часи були суворі, демократія вже на повну крокувала Україною, тому зізнатися, що ти витратив гроші не на їжу, не на одяг, а на книжку — було справою небезпечною.
Повторюся, що інтернету не було, та й книжок теж було не дуже багато. Тому в такому стані інформаційного голоду книжки прочитувалися неодноразово.
Одне з перших відчуттів від написання гри на асемблері порівняно з Бейсиком — це те, що все працювало набагато швидше і, природно, займало менше памʼяті. На жаль, програмування на асемблері вимагає великих знань і посидючості, не всі моменти були до кінця зрозумілі, і через це розробка йшла повільно. А потім компʼютер узагалі зламався, і на цьому моя карʼєра спектрум-програміста закінчилася. Гра так і залишилася незавершеною.
Тоді ми вичавлювали максимум із тих нечисленних джерел інформації, які мали. А от зараз дивлюся — і компʼютери з інтернетом у всіх є, і книжок багато, і форумів, де швидко відповідатимуть на потрібні запитання, теж багато, а молодь усе одно в якомусь ступорі. Інтернет для інженера — це як екскаватор для землекопа. За ці десятки років інформатизація нашої країни виросла на порядки. Уже все є. Перешкоди до успіху залишилися тільки внутрішні.
Я б попрограмував зараз на Спектрумі, та роки не повернеш.