Ще опівдні четверга ніщо не віщувало біди. Але вже о 16:00 пролунав перший тривожний дзвіночок із невідомого номера:
— Привіт, ну ти завтра будеш?
Кілька секунд роздумів — і за голосом та запитанням я зрозумів, хто це дзвонить.
— Так, звісно буду, як завжди. А ти що, номер змінив?
— Ні.
— Дивно, він у мене не визначився.
Другий тривожний дзвіночок пролунав пізніше, за кілька годин, коли у «Вайбері» замість імен і прізвищ показувалися просто телефонні номери.
Тут і до Стіва Джобса не ходи — у мене злетіла телефонна книга.
649 контактів, які збиралися протягом 10 років, телефонні номери людей, яким я дзвонив або які мені дзвонили хоча б один раз, — усе зникло в невідомому напрямку. А потім підтвердився ще сумніший факт: пропали не просто контакти, а всі дані, повʼязані з Айклаудом — еплівською хмарною платформою. Наприклад, ось так виглядає список нотаток, де я збираю різні думки, ідеї, корисні посилання:
Також порожнім був і календар. Дівочо чистим був список завдань.
Мені стало цікаво, скільки телефонних номерів я памʼятаю і без адресної книги? Нарахував пʼять штук, серед яких три виявилися марними: робочий телефон, телефон на кафедрі й телефон МКС.
Потім у голову прийшла інша думка: а може не паритися й не відновлювати телефонну книгу? Може, не потрібні мені ці 649 номерів? Хто всі ці люди? Може, кому треба, той сам подзвонить або смску напише?
Остання думка була про те, що мені насправді все одно, скільки номерів у телефонній книзі: ну нуль, то й нуль.
А ввечері я перезавантажив телефон, він похекав хвилинку, завантажив усі дані з хмари, і все стало на свої місця.