Рік тому я написав нотатку «Університет не вчить бути успішним» (Університет не вчить бути успішним). Ця теза крутилася в мене в голові кілька років, але бракувало якихось фрагментів, щоб чітко її сформулювати.
Минуло півтора року, і я готовий сформулювати для себе відповідь на таке запитання: «А чому університет не вчить бути успішним?».
Стосунки між студентом і викладачем дуже важливі для якісної освіти. Чи вірить студент словам викладача? Чи довіряє самому викладачеві? Від цього залежить, як студент засвоїть знання. Студенти приходять до вишу з певними очікуваннями отримати знання, які допоможуть їм закріпитися в житті після вишу. Студент-першокурсник готовий повірити будь-якому першому-ліпшому викладачеві. Але кредит довіри треба регулярно виплачувати. За нескладної перевірки знання на лекціях виявляються непридатними на місцевому ринку праці, бо ці лекційні знання були отримані з книжки, а не в процесі досягнення успіху викладачем. Студент перестає довіряти викладачеві.
Ще один момент, який підриває довіру до викладача, — це його низький соціальний статус, визначений бюджетною політикою уряду, а далі й культурою суспільства. Як би ви охарактеризували дорослого чоловіка, який читанням лекцій заробляє всього 30 доларів на місяць? Лузер? Невдаха? Дякую за комплімент! У такого вчитися успіху? Студент не повірить людині, яка сама не досягла успіху в житті.
Питання «Чи вважати успішним викладача, який узяв гроші у студента за оцінку на іспиті» я залишу без відповіді. Це особистий вибір кожного, як на нього відповісти.
Університет не вчить бути успішним, бо там немає людей, які знають, що це таке.