Університет не вчить бути успішним у житті. Успіх можна розуміти по-різному, давайте вкладемо сюди таке: хороша робота, добробут, соціальна роль у житті, здатність ставити високі цілі й досягати їх (ті люди, яким море по коліна і гори по плечу). В університеті викладають мови програмування, інженерні методи, соціальні дисципліни. Після пʼяти років навчання вже випускник, а не студент, має великий багаж знань, але що з усім цим робити далі? Як застосувати? На жаль, університет не дає відповідей на ці запитання.
Дай нужденному рибу — і він буде ситий один день. Навчи нужденного ловити рибу — і він буде ситий усе життя. А що станеться, якщо нужденному дали просто вудку, але не навчили ловити рибу? Це й відбувається в університеті: набір вудок дали, ловити рибу не навчили.
Часто спілкуюся зі студентами. Окрім відповідей на суто технічні запитання, на кшталт: “як розвʼязати ту чи іншу задачу мовою Objective-C”, ще доводиться обговорювати питання: “А куди взагалі рухатися?”.
Тут я виділю чотири рівні:
- Ідеальна мотивація.
- Ціль.
- План.
- Спосіб життя.
Про ідеальну мотивацію. Ідеальна мотивація — така мотивація, яка необхідна, але недостатня, для досягнення будь-якої, хоч як завгодно високої цілі. Може, хтось у дитинстві мріяв стати програмістом, або хтось надихається історіями інших успішних людей, мріє створити свою соціальну мережу, свою операційну систему, нову фантастичну компʼютерну гру, хтось мріє побудувати свій колектив однодумців (у будь-якій сфері, давайте не замикатися в межах айті), хтось хоче заробити багато грошей, щоб допомагати нужденним (вивчіть, чим Білл Гейтс на пенсії займається) і так далі. Може, навіть мрія настільки далека, що до неї і за рік не прийдеш, і за два. То, може, так і краще. Головне — щоб ця мрія була. Я вважаю, що завжди, якщо прислухатися до самого себе, цю ідеальну мотивацію можна відшукати. У складних випадках, щоправда, доведеться ізолювати себе від зовнішнього світу (інтернет, телевізор), щоб інформаційний шум не завадив почути цей внутрішній голос.
Якщо немає ідеальної мотивації, то немає цілі. Ідеальна мотивація необхідна для досягнення цілі. А якщо мотивації немає, то ціль завжди залишається недосяжною або невиправданою. Без ідеальної мотивації немає звідки черпати енергію для досягнення цілі.
Ціль можна поставити таким чином: “Стати технічним директором компанії-розробника ПЗ” або “Стати інженером-програмістом”. Це може бути не ціль усього життя, але може бути ціллю на найближчі 5 років життя, і вона все одно має бути достатньо високою відносно поточного становища.
Якщо немає цілі, то немає плану. Якщо ми не знаємо, чого ми хочемо домогтися, то, значить, у нашому плані немає відповідних дій. Згадайте Алісу в країні чудес:
— Якою дорогою мені піти?
— А куди ти хочеш потрапити?
— Мені все одно.
— Тоді все одно, яку дорогу вибрати.
Як скласти план? План випливає з цілі. Наприклад, якщо студент поставив собі ціль стати інженером-програмістом, то на ринку праці до програмістів висувають певні вимоги (норми). Так, вони можуть відрізнятися в різних організаціях, але з ними цілком вільно можна ознайомитися в описах вакансій, під час спілкування зі співробітниками організацій, наприклад, на профорієнтаціях або на днях відкритих дверей. План і складатиметься з вивчення потрібних дисциплін, набуття практичних навичок. Тут-то й виявиться, що всякі незрозумілі й складні дисципліни в університеті (дискретна математика, структури даних та алгоритми, інженерія програмного забезпечення) — це якраз те, що від випускника вимагається. Краще це зрозуміти на третьому курсі. Але деякі розуміють це через рік після випуску й приходять довчатися вже з діаметрально протилежним баченням цих предметів.
Одна з пасток вибору айті-карʼєри — це удавана легкість. Деякі студенти воліють “здаватися розумними”, ніж бути розумними. У моїй практиці трапляється таке: студент розповідає, як йому все очевидно й легко, тоді як інші мовчки сидять і роблять. У підсумку в решти хлопців є практичний результат, а в студента, для якого все легко, — результату немає ні через тиждень, ні через місяць, ні через рік. Легкість і доступність айті-технологій не означає, що все буде легко і треба мало працювати. Вона означає те, що кожна людина, опанувавши айті, може зробити багато, справити великий вплив на наше суспільство.
І ти спитаєш у мене: «Володимире Ігоровичу, то яке ж розвʼязання цієї проблеми?».
Розвʼязання — пошук і формування ідеальної мотивації. Найімовірніше, тут ніхто інший не може допомогти, крім самої людини, яка її шукає. Влаштуй «інтернет-шабат»: проживи день без телефона, компʼютера, інтернету, телевізора. Послухай свій внутрішній голос. Що він тобі каже? Хочу стати програмістом? Чи хочу катнути в дотку?
Зроби айті способом життя. Почни постійно щось робити. У першій половині дня — це заняття в університеті. Не висміюй викладача і його предмет. Не скаржся і не ний через складність. Повір, у професії доведеться розвʼязувати задачі на порядок і на два порядки складніші. У другій половині дня — домашня робота і робота над своїм особистим або колективним проєктом. Вступай у різні клуби, шукай однодумців. Займися контр-регресом.
Див. також «Знецінені цінності».