Колись казали, що кіно вбʼє театр. А потім казали, що телевізор убʼє кіно. А потім казали, що інтернет убʼє телевізор, кіно, театр, книжки, журнали, радіо. Але от поки що якось живуть усі разом. Інтернет не став заміною згаданим явищам. Він став середовищем, через яке все це можна доставляти споживачам.
Уже говорилося, що інтернет не тільки дає змогу зробити самвидав доступним кожному, а й скорочує цикл доставки. Новини можна читати в блогах, завантажувати електронні книжки, слухати інтернет-радіо, дивитися телевізор через інтернет. Тим не менш, інтернет не розвʼязав проблему контенту та його якості. Скажімо більше — інтернет загострив цю проблему. Щоб написати й видати книжку, треба витратити багато грошей, зусиль і часу. Ніхто не став би все це робити заради чергового висеру. Самвидав в інтернеті розвивався таким шляхом: особистий сайт → блог → твіттер. Кожен перехід спрощував публікацію. Вартість запису в твіттер дорівнює нулю. Уся ця простота, зручність і безкоштовність породила дуже багато різношерстого контенту, або просто інформаційного сміття.
Унабомбер пише, що в інтернеті можна займатися трьома речами: споживати інформацію, обробляти інформацію, виробляти нову інформацію. Увесь час, проведений в інтернеті, є сумою трьох згаданих активностей. І кожен черговий блог, доданий до RSS-рідера, або кожне нове посилання, отримане через твіттер чи аську, навантажує першу активність: споживання контенту. Тим самим витісняючи з життя дії, повʼязані з обробкою інформації та виробництвом нової.
Ну гаразд, адже пост називається «Про дизайн олнайн-журналів», давайте ближче до дизайну. Сьогодні в черговій спеціалізованій розсилці отримав пачку статей про електроніку. Зацікавила лише одна: «Do we need an international EDA roadmap?». У суть статті вдаватися не будемо, перейдемо одразу до оформлення.
Через те, що смуга вузька, доводиться стискати зображення. Через те, що зображення маленькі, фрази читаються з великими труднощами. Кнопки «Збільшити» немає. Картинки не клікабельні. Також сумно бачити, як графіки стиснуті у форматі JPEG. Спробуйте, наприклад, прочитати, що написано в червоному овалі.
Або ось важчий випадок (через таблицю виглядають вуха Майкрософт Ворда):
Можна переглянути всю папку із зображеннями. http://www.eetimes.com/ContentEETimes/ Із понад 500 картинок лише 12 у форматі PNG.
Ще один дизайнерський хід, який дратує, — це нумерація сторінок. Не думаю, що це зроблено для зручності читача або економії його трафіку (зараз у всіх широкосмуговий доступ). Це зроблено з двох причин: а) зробити більше показів реклами; б) оцінити глибину інтересу читача до тієї чи іншої теми (що далі клікнув — то цікавіше).
З появою ворлд-вайд-вебу поняття «сторінка» видозмінилося. Тепер це не щось прямокутне, обмежене за площею, а фактично необмежений простір для розміщення інформації. Якщо раніше поділ на сторінки був зумовлений обсягом інформації (закінчилося місце на сторінці — починаємо нову), то тепер це відбувається за одиницями інформації: пост, стаття, тема (закінчився пост — починаємо нову сторінку).
Безсумнівно, що з часом дизайн в інтернеті стає все кращим і кращим. Уже важко знайти сайт із зеленими літерами на червоному тлі. Сайти й блоги йдуть із наперед визначеними темами, тим самим позбавляючи автора необхідності вникати в технології вебдизайну. Але так само часто тепер можна зустріти ситуацію, коли автор сайту, не знаючи історії створення того чи іншого дизайну, не розуміє, навіщо він потрібен і де та як його застосовувати. Так само, як туфлі не підходять для занять спортом, так само дизайн із вузькою смугою та дрібним кеглем не підходить для великих статей із таблицями й ілюстраціями.
Форма і зміст — різні речі, але вони між собою напряму повʼязані.