Днями побачив посилання на цікаву флешку: http://megaswf.com/serve/102223/ У ній наочно демонструється суть генетичних (еволюційних) алгоритмів.
Суть проста. Треба зробити велосипед, щоб він проїхав якомога далі. Компʼютер нічого не знає про те, яким має бути велосипед. Йому випадковим чином підсовують різні химерні форми. Серед параметрів: розмір кузова, розмір коліс, відстань між колесами, положення амортизатора. Може, вони якісь інші, але, судячи з логіки речей, щось таке.
У початкових поколіннях велосипеди виходять повний атас. У першому поколінні представлена вибірка з 20 випадкових велосипедів. Наприклад, таких:
Ліворуч у стовпчику показані експерименти з черговим новонародженим виродком, а саме: скільки умовних метрів траси він проїхав. Найцікавіше починається, коли змінюється покоління. У цей момент найгірші (які проїхали найменше) відкидаються («Це Спарта!!!»), а найкращі промзразки «схрещуються», тобто обмінюються якимись параметрами, наприклад формою кузова чи діаметром коліс.
Трапляються цікаві варіанти:
Або ось приклад велосипеда, дуже схожого на мотоцикл:
Але якщо почекати, як я, годин девʼять, то може вийти цілком придатний транспортний засіб:
Висновок (у кожній лабораторній, курсовій, дипломній або дисертаційній роботі має бути висновок): генетичні алгоритми знаходять широке застосування у багатьох задачах народного й сільського господарства.