Нещодавно дочитав книжку Їржі Томана «Мистецтво говорити». Як зрозуміло з назви, ця книжка про те, як красиво й грамотно говорити. Спілкування — дуже важлива навичка. Спілкуватися потрібно багато й часто: у сімейному колі, з друзями, з колегами на роботі, комусь читати лекції, а комусь захищати дипломні роботи. І лише одиницям пощастить зомбувати електорат із високої трибуни. Отже, ця тема має бути цікава широкому колу читачів. Пару років тому прочитав книжку відомого телеведучого Ларрі Кінга на схожу тему й залишився дуже задоволений. Тому й книжка Томана обіцяла також бути корисною.
Книжка видана в Празі, у 1981 році. Перекладена українською мовою й видана в Києві у видавництві політичної літератури в 1989 році. Виходить, що книжка була написана тоді, коли багатьох із нас ще й на світі не було. Сидиш і диву даєшся: як так виходить, що люди це все вже давно знали, а я ось тільки зараз здогадався про це почитати. У Радянському Союзі зналися на книжках.
У книжці 293 сторінки, на яких розкривається широкий спектр питань: що таке спілкування, етика спілкування, робота з голосом і слухом. Як правильно добирати слова, фрази й стиль. Як працювати над позою, жестами й мімікою. Проведення нарад, як переконувати людей, схиляти їх до своєї точки зору. Як готувати доповіді, що в них має бути, як проводити доповідь. «Мистецтво говорити» має властивість будь-якої путньої книжки: щільність подання інформації просто зашкалює. Жодних розлогих міркувань чи повторів немає. Автор безжально експлуатує проповідуваний ним же принцип: «Наводьте приклади з особистого досвіду» і наводить багато прикладів з особистого досвіду, що ще сильніше розпалює читача.
Завершується книжка
Про Їржі Томана мені відомо лише те, що він затятий комуніст, соціолог і, судячи з контексту, інженер по лінії обчислювальної техніки, тобто наш колега. Ще Томан написав книжку «Як удосконалити самого себе», яку теж слід знайти й прочитати, бо може виявитися таким самим напалмом, як і «Мистецтво говорити». Ай, добре комуністи писали!
Окремо розповім, як мені ця книжка дісталася. Як і в будь-якому місті, у Харкові є книжковий ринок, т. зв. «книжкова балка». Сам ринок — це осередок контрафактного програмного забезпечення й пачок туалетного паперу, на яких чомусь написано «Дарʼя Донцова» і «Паоло Коельйо». А поруч із ринком є Класичний провулок, де вранці громадяни викладають різні старі й не дуже книжки. Якось одного суботнього ранку, порозвʼязувавши справи на Римарській, залишок часу вирішив провести в цьому провулку. З порожніми руками піти звідти дуже складно: книжок багато, якщо поторгуватися, то можна брати дешево. Того разу я взяв дві книжки на одну тему: зібрання творів «Про ораторське мистецтво» і «Мистецтво говорити» Томана. Друга дісталася за якісь смішні 8 гривень (один долар США).
Перший раз у житті добровільно читаю книжку українською мовою. Я, до речі, згадав, чому мені не подобається художня література. У мене вже була одна спроба добровільного читання української книжки. Років чотири тому спеціально купив Стівена Кінга «Мобільник» («Зона покриття») українською мовою, щоб поєднати приємне з корисним: попрактикувати мову й почитати хороший художній твір. Дивовижно, але книжка автора з гучним іменем виявилася тягомотним занудним гівном, із сюжетом, гідним хіба що передачі «Битва екстрасенсів», хоча там буває й цікавіше. Десь на восьмій сторінці я зрозумів, що «Мобільник» не дотягне до «Сяйва» навіть на чверть, і поставив книжку на полицю. Кому треба — можу подарувати.
Окремо кілька слів про якість книжки. Верстка хороша, але папір, на жаль, уже пожовтів. Ілюстрацій у тексті немає, але взагалі-то й не дуже потрібно.
«Мистецтво говорити» Їржі Томана — це книжка з тих, після прочитання яких думаєш: «От, блін, так швидко закінчилася». Хочеться далеко не відкладати й перечитати ще раз.
Вердикт: строго до прочитання.