Євпаторія — місто-курорт. Їхати туди треба для того, щоб відпочивати на морі. Можна поїхати надовго, а можна й на вихідні. От і цього разу колективом було запропоновано зʼїздити на вихідні. Як завжди знайшовся хтось, хто «знає хороше місце, де можна недорого пожити». Хороше місце, де можна недорого пожити, виявилося десь у степу, за 10 км від міста і за 3 км від моря. Краєвид доволі понурий: ніякої рослинності, крім колючок, немає, чорнозему немає, сама глина й пил.
На турбазі розваг мало. Ми практикували т. зв. «кайт» (по-нашому повітряний змій), який привезли із собою на випадок повної туги й безвиході:
Забавка дуже цікава. Якщо є добрий вітерець, то може навіть потягти за собою важкеньку людську тушку.
Поруч із турбазою стоїть маяк.
Награвшись зі змієм і погулявши навколо турбази, було вирішено йти на море. Найкоротший шлях — через ворожу турбазу. Звісно, прохід платний. Звісно, каса на вихідних зачинена. Чесна охорона взяти оплату за прохід собі категорично відмовилася. Пішли в обхід.
У несезон (кінець вересня) за пляжами ніхто не стежить. Уночі штормило, і на берег викинуло кілька центнерів пташиного й рибʼячого посліду та іншої підводної фауни, які під лагідними променями вересневого сонця почали неспішно розкладатися, завдаючи пляжникам, мʼяко кажучи, дискомфорту.
Відпочивши на морі, було прийнято рішення здійснити пішу екскурсію м. Євпаторія.
На вказівниках вулиць у Євпаторії підписані сучасна й історична назви. Причому сучасна назва (зверху) — одним шрифтом, а історична (знизу) — іншим. Горизонт не завалений, цей стовп справді так стоїть.
В історичному центрі міста туристів катають на електромобілях.
Як ви думаєте, хто живе в цьому будиночку? Правильно — трансформатори.
В уявленні художника в Христа обличчя синього кольору. Творець має право зобразити Творця яким хоче. Тим паче, що його ніхто ніколи не бачив.
Гуляючи вулицями Євпаторії, спостерігали певну кількість лотків із сувенірами. Біля одного з них зупинилися, щоб почекати тих, хто відстав. Продавчиня сувенірів накинулася на нас із докорами, що ми стоїмо занадто близько до її лотка, тим самим зірвавши всю торгівлю. Ми відійшли, але асортимент її товарів мене зацікавив. Я дуже швидко знайшов причину її комерційного фіаско: усі сувеніри були нудними. Серед сотень дрібничок жодна з них жодним чином не нагадувала про Євпаторію. Усі її сувеніри були точно таким самим сувенірним мотлохом, який продається в будь-якому місті.
Утім, очікування тих, хто відстав, себе виправдало. Покрутивши головою, знайшов бабусю, яка продавала старі книжки. Швидко переглянувши, зупинив погляд на книжці «Розповідає радіовуглець» Юрія Коптєва (1976). Книжка обійшлася всього лише у дві гривні й виявилася дуже цікавою. У ній розповідається про радіовуглецевий аналіз, дендрохронологію, про космос, а також про зміни клімату за століття й тисячоліття. (Так, глобальне потепління — це фікція.)
Дизайнер старанно підготував модульну сітку, але технолог на неї забив. Хотів було натиснути Backspace, та було пізно.
Виявилося розмаїття реклами інших курортів. Мабуть, це реклама для місцевих, яким Євпаторія зовсім не здається курортом, яким хочеться ВІДПОЧИНКУ МОРЯ.
Функціональна й естетична складові міського дизайну: і тварини не погризуть, і оченята радіють.
Євпаторійський трамвай.
І ось ми дійшли до набережної.
У вересні Євпаторія — доволі безлюдне місце. У забігайлівках людей мало, тому всі офіціанти шикуються біля входів і годинами дивляться на порожню вулицю: «Ну а раптом хтось забреде сюди чимось підкріпитися»?
Прогулюючись вулицями в центрі Євпаторії, запримітили знайомі сюжети.
Робота надмізків великим планом:
Ось так шумить морько в Євпаторії:
Не думаю, що я ще раз повернуся сюди відпочивати.